Третяков Олександр

Він був людиною, яка не просто жила, а глибоко відчувала свій час. Саша зростав разом із сучасною Україною, і її доля стала його особистою справою.

«Він дуже любив Україну. Ще будучи маленьким хлопчиком, з 2014 року, він почав розуміти все, що відбувається в країні, і мав власну чітку позицію. Його серце боліло за рідний Харків. Коли хтось казав, що "Харків — це російське місто", він завжди рішуче заперечував і доводив протилежне. Для нього було принципово, щоб Харків бачили саме як українське місто. Він вірив у це беззаперечно: Харків — це Україна!»

Саша вмів поєднувати високі ідеали з буденною працелюбністю. Після комп'ютерного коледжу він вступив на економічний факультет університету, мав безліч планів та мрій. Він ніколи не боявся роботи — паралельно з навчанням працював у «Метро Кеш енд Кері», прагнучи бути самостійним та корисним.

«Його кредо було простим, але глибоким: Україна для українців! Мати Україну в помислах і діях — це означало для нього мати справжнє українське серце. Він прожив свої 20 років гідно, з величезною любов'ю до життя та волі. Понад усе він любив бути за кермом — дорога була його стихією.»

Для родини Саша був не просто опорою, а світлом, яке розганяло будь-яку темряву. Між ним і сестрою існував той рідкісний зв'язок, який не потребує слів.

«Саша був неймовірно позитивним, він завжди підтримував і ніколи не давав опускати руки. Для мене він був значно більшим, ніж просто брат. У нас був особливий зв'язок: він відчував на відстані, коли у мене щось траплялося.

Я пам'ятаю, як завжди чекала нашої зустрічі в селі. Пам'ятаю, як ми каталися на мотоциклі й упали — я досі бачу, як сильно він тоді злякався за мене, хоча нічого страшного не сталося. Він завжди заступався за мене і казав: "Не дай Боже, хтось тебе образить — дзвони мені одразу".»

Навіть зараз, коли фізично його немає поруч, це відчуття захисту не зникло.

«Я досі не вірю, що його немає поряд. Коли щось стається, я за звичкою хочу написати йому, бо знала — він допоможе прийняти правильне рішення. Але я вірю, що він допомагає нам і зараз. Сім'я для нього завжди була найважливішим у світі.»

Саша займався тхеквондо (ВТФ) протягом 12 років — і весь цей час він присвятив спорту з тією ж самовіддачею, з якою потім присвятив себе захисту Батьківщини. За роки наполегливої праці він здобув звання Кандидата у Майстри спорту України та успішно склав іспити на 1-й дан — чорний пасок, який є символом справжньої зрілості бійця.

Його спортивний шлях відзначений реальними перемогами: призові місця на Чемпіонатах України в різних вікових категоріях, неодноразові перемоги на Чемпіонаті Харківської області та всеукраїнських турнірах різного рівня. Але нагороди — це лише частина того, ким був Сашко.

«Серед інших членів команди він вирізнявся вільним духом, сміливим серцем і доброю душею. Ми дуже вдячні долі й пишаємося тим, що були однією командою з цим чудовим хлопцем та справжньою Людиною.»