Історія київського торта: технологічна помилка або майстерність радянських кондитерів

Їстівний сувенір, солодкий національний символ України — сам так називають знаменитий торт «Київський» навіть ті, хто жодного разу не був у Києві. І слава про цей десерт поширилися далеко за межі країни. У 70–80 роки майже кожний гість столиці віз, наче дорогу коштовність, круглу коробку з написом «Київський торт». Це був чи не найулюбленіший гостинець з України. І його рецептура тримається в секреті вже більше 60 років.

Цікавих історій про помилкове створення торта кондитери київської фабрики імені Карла Маркса не заперечують, але, посміхаючись, завжди додають, що це результат клопіткої праці. Насправді у всіх кондитерів була одна задача — створити унікальний та оригінальний рецепт торта. Такий, щоб був смачний і виготовлений з місцевих доступних інгредієнтів.

Сучасний рецепт київського торта належить Ганні Курило та Галині Фастовець-Калиновській. Вони презентували торт-бізе на конкурсі й отримали визнання на вищому рівні. Запатентовали рецепт у 1973 році, і досі деякі його тонкощі зберігаються в секреті. Право на оригінальну рецептуру належить фабриці імені Карла Маркса (сучасна Roshen).

І хоча сучасний рецепт торта майже не відрізняється від початкового, технологія його виробництва і зовнішній вигляд зазнали значних змін. Десерт постійно удосконалювався. Спочатку для горіхової начинки використовували кеш’ю, який постачався в країни СРСР з Індії. Коли поставки подорожчали, кеш’ю замінили вітчизняним фундуком. Також згодом яєчний крем замінили на більш важкий масляний, а замість цукатів стали додавати желе.

Сьогодні склад торта залишається незмінним, натуральним, а оздоблення — чітко регламентоване, аби уникнути підробок. Макет зовнішнього вигляду знаходиться на фабриці, і кожен майстер проходить свою школу прикрашання торта. Зарегламентовано все: кількість листочків і навіть нахил гілочок. Оздоблення торта «Київський» — особливий творчий процес, який під силу далеко не кожному кондитеру.