Сир Грано Падано: історія виникнення сорту

Тисячу років тому люди дбайливо ставились до фермерських молочних продуктів, намагаючись нічного не витрачати дарма. З коров’ячого молока робили свіжі сири, але вони доволі швидко псувалися. Тому з’явилась ідея винайти твердий продукт, який зберігався би набагато довше.

Першими історичними сироварнями вважаються італійські монастирі. Так, у абатстві Кьяравалле ченці почали виробляти Грана Падано, який називали «старим сиром» (caseus vetus). Виробництво було започатковане у 1135 році. Згодом латинська назва продукту змінилась на більш показову: сир із зернистою структурою почали називати «Grana», що означає «зерно».

Продукт став дуже популярним і вироблявся у багатьох італійських містах, включно з Міланом, Лоде, Пармою та Мантуєю. У XV столітті відома примадонна Відродження Ізабелла д'Есте вручила сир Грана Падана лордам Феррари (своєму батьку та братові), сказавши: «Кожному — по половині, адже цінність цього сиру набагато важливіша за його кількість!».

Твердий сир виявися надзвичайно популярним і вважався делікатесом навіть у королівських дворах. Декілька століть поспіль технологія його виробництва не змінювалась, хоча сировари вдосконалювали склад, експериментуючи з прянощами та створюючи власні фірмові рецепти.

У XIX столітті в Італії почали поширюватись справжні інститути із сироваріння. У 1951 році з’явились чіткі вимоги до технологій виробництва та якості сиру Грана, що призвело до виникнення двох сортів — Грана Лодіджано (згодом він став називатись Грана Падано) та Парміджано Редано (відомий усім Пармезан). У 1955 році італійський президент навіть видав указ про стандарти та особливості виробництва цього продукту. З 1996 року сир Грана Падано офіційно має статус DOP — затверджену назву із захищеним походженням.